МАЗУРИ: хто вони?

Термін «МАЗУРИ» є невизначеним. Єдиними елементами, спільними для польського населення, визначеного як мазури на різних територіях Східної та Центральної Європи (сучасна Польща, Україна, Литва, Білорусь), є їхня початкова приналежність до католицизму та походження з селянства або дрібної шляхти.

Ілюстрація мазурів. З видання «Słowo Polskie»

Ілюстрація мазурів. З видання «Słowo Polskie»



«Носив якось чорт світом повний лантух мазурів, бажаючи їх позбутися. Навіть за найменшу ціну ніхто їх не купляв - люди тільки мішка дірявили, аби заглянути, що там. Тими дірками випадали мазури - часом по одному, а часом по двоє: то на Волині, то на Поділлі, то на Поліссі, то в Литві. Аж під самим Чехановим чорт помітив шкоду та й спересердя вдарив мішком об землю. З нього всі мазури повискакували та й там вже всі й оселилися.» ‒ J. S. Bystroń, «Megalomania narodowa», 1995

Дябел.png

Мазурами називали колись мешканців Мазовії. Проте в процесі міграції (зазвичай, на схід) термін почали використовувати до католиків на прикордонних територіях Східної та Центральної Європи (найбільш відомими є мазури пруські, мазури малопольські). Часто цей термін надавався сусідами – тобто люди, що мешкали поруч, називали переселенців з Мазовії мазурами. Хвиля міграції з території сучасної Польщі, а саме з Мазовії та Куяв, розпочалася з 16-17 століть. В 16 столітті Мазовія була найбільш густо заселеною територією, що спровокувало міграцію у пошуку територій для життя та праці. Міграції на схід були пов’язані також із щоразу більшими навантаженнями на підданих, з фільварками, що розрослися в 15-16 столітті та, відповідно, нестачею земель в Мазовії. На теренах Поділля, знищеного через набіги татар, було легше знайти землю для землеробства, тому переселенців і приваблювали ці землі.

В уяві переселенців, Поділля було омріяним краєм вольностей з багатющими землями, що давали кілька урожаїв за рік.

«…Цей край був такий родючий і щедрий на все, що достатньо було тільки кинути зерно, щоб отримати стократну користь. Поля та луки мали бути настільки урожайними, що в травах ледве можна було побачити роги подільського вола. Розказують дивні речі […] про хмари бджіл, що тут ширяють; де-небудь  встанеш ногою – кругом лопають соти меду  під стопою. Бджоли, які не можуть поміститися в старих пнях, рояться в землі, в будь-якому куточку…» ‒ «Słownik geograficzny Królestwa Polskiego i innych krajów słowiańskich», 1887