МАЗУРИ: під час Великого терору

У 1930-х роках набули масового характеру заслання, арешти, ув’язнення і розстріли за етнічною ознакою. Поштовхом до репресій серед національних меншин були провали у здійсненні політики колективізації. Антипольська операція НКВС здійснювалася на підставі наказу № 00485 від 11 серпня 1937 року. У результаті виконання наказу, на підставі сфабрикованих обвинувачень, щонайменше: 139 835 осіб репресовано, 111 091 осіб знищено.

Втрати від репресій. З сімейного архіву родини Щепанюк

Втрати від репресій. З сімейного архіву родини Щепанюк


Показовою є справа за звинуваченням Фіалковського Івана, Козини Людвига, Шаповал Анни, Окінського Вацлава, Совви Йосифа, Дияка Івана, Гаюр Розалії, Бреся Боніфата від 1937 року. Це групова справа про членів Святого Розарія (ружанця). Всі звинувачувані були розстріляні. Найстаршій, Розалії Гаюр, тоді було 68 років, наймолодшому, Боніфату Бресю, лише 25. По даній справі взагалі не було свідків. В справі є тільки протоколи допитів звинувачених, заключення обвинувачення та довідки про виконання вироку. В протоколах допиту фігурувало два основних питання: 

Питання

Групова справа проти мешканців селища Гречани. 1937-38 роки. З фондів ДАХмО

Групова справа проти мешканців селища Гречани. 1937-38 роки. З фондів ДАХмО



«Маму нашу, Вікторію Тимофіївну Совву (Дубовіцька до заміжжя), забрали в червні 1937 року. Пам’ятаю, того дня мама поклала маленького брата спати, і пішла… На 10 років пішла. Спочатку її забрали в тюрму, рік відсиділа в одиночній камері у Харкові. А тоді в Новосибірськ вислали, станція біля Кемерово. Лишила троє діточок вдома і пішла.» ‒ Совва Ганна Войцехівна, 1925 р.н.


«Войтек, я тобі зараз щось скажу, але ти не обертайся […] вчора вночі забрали твого брата з жінкою, а ти додому не повертайся […] їдь прямо на вокзал…» На вокзалі в той час вербували на Донбас, на шахти…» ‒ Стасюк Галина Войцехівна, 1955 р.н.


«Нам ніхто нічого не говорив. Приходили вночі і забирали. Люди боялися відкрити рот, щось сказати. Тоді боялися, бо вночі прийдуть і скажуть: «Виходь…» Ми чекали листа від батька десь років з десять. А його за 2 місяці розстріляли.» ‒ Лоза Теофілія Альбінівна, 1926 р.н.


«Під час репресій польського населення нашу родину розкуркулили і вислали до Казахстану. Мама розказувала, що їх з маленькими дітьми (брату тоді було 7, а мені усього 2 роки) посадили у товарняк і повезли у казахські степи. Там, посеред степу, висадили і сказали – облаштовуйтеся. Довелося рити землянку і там оселятися. Отак вони з нами і перезимували у казахських степах.» ‒ Козіна Войцех Людвігович, 1935 р.н.