ХТО ТАКІ МАЗУРИ

Походження мазур в Україні має свої легенди та історію, яка триває кілька століть. Досі від старших людей можна почути такі оповіді: “То було давно, після того як турки тут зрівняли з землею села. Великий пан якийсь сюди мазур запросив, щоб з Польщі приїхали і оселилися, бо сильні люди були. Давно, давно то було, як сюди приїхали, кількасот років тому”. За словами класика польської літератури Генрика Сенкевича, “З мазурів, які є народом вельми численним і так само як бджоли у вулику роїться, найбільше туди люду приходить. Ті степ плугами орють і хліборобами охоче стають, а під час війни гуртом йдуть, готові загинути один за одного…”

Хто ж вони - українські мазури, чим вирізняються у мультикультурній родині етносів, які мешкають у сучасній Україні? Через які випробування пройшли, щоб зберегти свою ідентичність та передати її нащадкам? Чому життєвим гаслом мазурської спільноти є “Wiemy kim jesteśmy” - “Знаємо, ким ми є”?

Польські переселенці до України походили з різних регіонів, але найчисельнішими були вихідці з Мазовії - розлогого та густо населеного краю, з якого впродовж століть тисячі людей вирушали у пошуках праці і кращої долі. Українські та польські прізвища Мазур, Мазуренко, Мазурек, народний танок мазурка, а насамперед самоназва “мазури”, яку досі зберігають нащадки давніх переселенців, нагадують про землю їхніх прабатьків - Мазовію. “Ця назва з’явилася в матеріалах, зібраних Оскаром Кольбергом (1814 - 1890), то як етнонім, що вказує Мазовію як місце їхнього походження, то знову як визначення селян католиків. <...> Відомо, що спрямовані на Поділля колоністи походили також з теренів між Віслою і Сяном чи з Перемишлянщини, куди також раніше мала місце експансія з незаможної і перенаселеної Мазовії”, - зазначає сучасна дослідниця Магдалена Зовчак.

Були серед них і представники шляхетського стану - так звана “загродова шляхта”: прості лицарі, що наймалися до прикордонного війська охороняти Східну Європу від численних набігів. Та здебільшого то були прості селяни, яких цілими родинами та селами власники-магнати оселяли на далеких землях для ведення господарства. “Шляхта прибула на ці терени як група, зберігала свою мову і культуру. Почуття станової спільноти призводила до того, що у давнину частіше вступали у подружні зв’язки з українською шляхтою, аніж з польською простолюдною спільнотою з мазурських сіл”, - відзначає сучасна дослідниця Марцеліна Якимович одну з головних причин відмінності між польською та мазурською ідентичностями.

Великі переселення з Польщі до України були неодноразовими, вони відбувалися з XV по XVIII століття. Та найбільше люду переселилося  з Мазовії на Поділля після закінчення 27-річної окупації краю Османською імперією. У 1672 році на Поділля увійшли війська на чолі з султаном Мехмедом IV. Після низки поразок уряд Речі Посполитої вимушено відступив Поділля, яке стало османською провінцією. Лише після битви під Віднем 1683 року, в якій османські сили були розбиті об’єднаними військами під проводом Яна III Собеського, інтервенцію османів до Східної Європи було зупинено. За умовами Карловицького миру 1698-99 років Поділля повернулося до складу Речі Посполитої. Однак, за час османського володарювання край був пограбований і знелюднений, міста та містечка зруйновані, християнські храми перетворені на мечеті або знищені. Довелося відроджувати Поділля з руїни, це потребувало тисяч нових робочих рук, і припала ця праця на долю нових поселенців. “Після встановлення миру почало Поділля населятися, туди пішло багато селян від Вісли, а особливо від Перемишля і Санока, так що цілі села порожніми залишили у Підгір’ї. Прийшли туди й українці по трохи, а ті наші мазури з плином часу на українців пооберталися, і може там тепер той край називатися польсько-українським”, - казав історик Еразм Отвіновський.

На Поділля більшість селян-мазур переселили Замойські. Земельні маєтки цього магнатського роду були об'єднані у так звану Замойську ординацію - величезний комплекс володінь, до якого входило понад 200 сіл і містечок в Белзькому, Люблінському, Подільському і Руському воєводствах. Плоскирів і навколишні землі та села належали Замойським з 1665 року аж до включення Поділля до кордонів Російської імперії у 1793 році. Осідали переселенці також на подільській Городоччині та в сусідніх з Проскурівським повітах.

Чимало незаможних шляхтичів, особливо тих, що самі працювали коло землі, російською владою було позбавлено дворянської гідності та примусово записано до міщанського та селянського станів. Останні або утворили так звані “шляхетські села”, або ж поповнили спільноту селян - українських мазур.

Ще у XIX столітті краєзнавець Михайло Орловський зауважував мазурську прихильність до традицій: “...з східної сторони від міста заселені були ними село Заріччя, з західної село Гречана, і там само на п’ятиверстній відстані села: Шаравочка і Мацьківці. В цих селах, як і у Проскурові, вони досі не змінили свого природного типу. Вони одягаються у великопольський одяг, як чоловіки, так і жінки; розмовляють мазовецькою говіркою; волосся у чоловіків та жінок світло-русяве, обличчям худорляві, очі сірі. Це справжній тип польських мазур: їх і у нашій стороні називають мазурами”.

Саме з селян польського походження й сформувалася українська мазурська спільнота, відмінними рисами якої є згуртованість, сільський або передміський спосіб життя, збереження культурних, побутових та релігійних традицій та мови, консервативне ставлення до суспільних змін та революцій.