Волкова (Ровінська) Геннадія Микитівна
Ми жили… всі гречанські, якісь свята, зустрічали, відзначали… люди до друг друга ходили, на вулиці зустрічалися, співали. Дуже було весело. А зараз зникло це…
На Пасху готували обов’язково: паску, яйця, холодець, голубці, капуста, м’ясо мама запікала. Ми добре тоді жили бо тримали по дві корови, свині, кури були свої, а потім вже заборонили тримати худобу дома. Поки дозволяли то мали все своє…В костел ми тікали, вчителі нам забороняли, то ми кутками, через поля заходили, зловили – кричали на нас, але ми все одно пробирались. На поливаний понеділок хлопці дівчат поливали, а чому я не знаю. В нас не дуже таке було. На Різдво колядували, різні вистави, королі, кози ходили… На Різдво і Пасху раніше було дуже гарно, а зараз не ходять. НІ королів ні кіз немає.
В школу спершу ходила в Дім Людовий, а згодом нас перевели вже в новозбудовану першу школу. Де магазин, в Домі людовому, був клуб, кіно крутили, нас пускали… старша школа була там де «юннати» зараз, а згодом й там закрили.
Костел пам’ятаю маленький ще, це він зараз розбудувався. Вхід був з іншої сторони. Ксьондз був старенький, він в нас так і похований, а згодом був з Латвії. З чоловіком познайомились на танцях біля кінотеатру Чкалова… В родині в нас репресованих не було. Багато людей з наших репресували… Лише мамину сестру німці забрали. Вона була в Німеччині. Діди та баби в нас повимирали молодими, а батько так на залізниці і працював. Мама розповідала що в нас стояли німці. В батька бронь на залізниці залишилась навіть при німцях. Його не забрали на війну, він в нас 1894 року. Німець, який жив в нас ще тоді говорив: «Німці програли, бо вони дуже знущалися над народами, якби так не знущались то могли б і виграти…» Тато наш говорив німецькою, то німець дуже чекав, коли тато з роботи прийде щоб поговорити. Продукти нам приносив дітям, старшим моїм братам і сестрам, я наймолодша в сім’ї, нас шестеро було… Переживав щоб діти не були голодні.
Дома спілкувалися як українською, так і польською: мама – польською, тато – українською. Більше українською, хоча він також сам з Гречан. Ні діда ні баби я не пам’ятаю…
Як будувалось місто, то роботи всім вистачало. Але в 73 роках ми виїхали в Латвію, а повернулися в 80-му. Нас не було тут. В 37 році, мама розповідала, біля нас три хати виселили підряд. Всіх позабирали, і на Вишневій ще три хати виселили… На місці багатоповерхівок в Гречанах стояли приватні будинки, до самих заводів. Всіх позносили. Єдиним двоповерховим будинком на Гречанах був Дім Людовий – решта одноповерхові. До самої річки.
Корів пасли на березі річки, майже під Олешином з нашої сторони. Там і купалися. Ровів було багато, глибокі вони були… вода стікала. На вул. Саварчука був рів під саму дорогу, і аж на беріг. Там раніше було сухо бо вода стікала. А як збудували вже будинки. Перекрили хід воді і тепер їх затоплює.