Лємішевська (Щепанська) Людмила Іванівна
Бабуся – Дияк Теофілія Антонівна, дівоче прізвище – Хамська, 1906 року народження. Народилася і виросла на Вишневій, 97. В бабусі було шестеро дітей – три брати і три сестри. Сестри були не грамотні, а брати – Болеслав був бухгалтером, Станіслав – машиністом, на скільки я пам’ятаю, він працював в Донецьку на залізниці. Його там арештували і відправили в Комі СРСР, жінка його була в Донецьку і син один в радянські часи був великим начальником, в останні роки працював в Москві заступником міністра чорної металургії, але він вже був не Хамський а Хомський. Коли батька арештували він змінив букву в прізвищі. І Ще брат Борислав в бабусі був пов’язаний чи з прокуратурою, чи з чимось подібним. Він втік в Польщу так там і залишився. В радянські часи він їхав потягом через Гречани, то потім як до нього приїздили в гості він розповідав що всю дорогу їхав, плакав, дивився через вікно потяга. Він вже не признавався тут, можливо боявся. А працював директором суперфосфатного заводу… Старша сестра бабусі, як розповідали що в 14 років віддали заміж за вдівця, бо був багатий і його розкулачили, бо в нього кінь був і на висилки. То вони були в Карлівці, а потім в Казахстані, в Новогречанівці, де вони там «совхоз» організували. Чоловік там помер, а вона повернулась сюди і тут доживала…
А моя бабуся постійно тут на місці була. Піднімала колгосп. Навіть називали її «Комбайн», бо дуже швидко жала. Була ланковою майже все життя, а на старість поставив голова колгоспу Войчишен її сторожем. До цього часу спитай Люсю, то не згадають, а скажи «комбайн», то відразу пригадають.
Бабуся лишилася вдовою з двома дітьми: мама і сестра молодша. Розповідала що нашого діда з дому забрали написано було що фуражером працював, але ще бабуся говорила що він в євреїв працював: різні роботи робив, дрова різав, хоча й в колгоспі рахувався, а ось бабусиної сестри молодшої сестри Яні, то її чоловіка забрали з торфорозробки, з роботи. Бабуся ходила там де ЦУМ, дивилася, але відомості з відти не отримала. Його розстріляли ніби в Кам’янці. Нам лист прийшов колись. В 90-х давали 150 купонів, чи гривень за діда, я ще в колгоспі їх отримувала. Як получила так і до костелу відразу віднесла.
Дім Людовий при моїй пам’яті це вже була школа, клуб. Вдома говорили мазурською мовою. Діти вже спілкувались українською.
Українців тут жило дуже мало. Як бабуся казала: були тут лиш самі свої. Під час війни німці стояли, поруч з нашою старою хатою, вул. Транспортна, 1, то була їх столова. Через хату штаб був, а тут в нас на подвір’ї була кухня. Мама розповідала що отримувала не раз, там був повар-німець, вредний, крикливий… а так все гречани… всі свої. Навіть коли позабирали чоловіків, через дорогу жили Шаповали, в них був погріб великий, … то було таке, що вдома супу наварять, а в той погріб йшли їсти і молились там і плакали і співали… Розповідала що лише п’ять чи сім чоловіків залишилось після репресій… тут далі Пірог ожив то він ніби, як бронь мав, Йожо на нього казали…
До костелу щонеділі бігали.
Батько мій в свій час хотів навчатися, то йому, як сина ворога народу, завернули документи в військовому училищі. Бабусина сестра прожила 103 роки. В них по Вишневій хата була, вона пішла за невістку. Їх відселили. Коли вона повернулась її ту хату не вернули. До смерті так і прожила на «квартирах». Хату вона так і не відсудила. Суп з клюсками, мамалига, голубці лише на свята – їжа була сама проста. Бабуся дуже шила гарно, була ланкової, то її на один день лишали дома жінки щоб вона їх обшивала: спідниця, блузка і обов’язково зупаска (фартух) і завжди хустка.
Всі свята відзначали відповідно до традицій. Кутя, вареники, оплаток – на Різдво. На Пасху зранку до костелу. Також і колядувати ходили. В школі за те що ходила костелу зазнавала утисків. Я дуже запам’ятала, як у 1986 році пішла до костелу сама, бо бабуся вже померла, і в 86 році ще записували школярів хто прийшов на пасху. Вже саме на літургію. Був такий дільничний, високий хлопчина, і вчитель з 20-ї школи приходив. А ми по-за городи ходили, щоб посвятити паску, дуже хотілося… Так само колядувати ходили в школі, то як хтось проговориться то сварили… Ми ж були піонери, комсомольці…
Я знаю що хрестили мене в Підволочиську. Збиралося декілька сімей і так і їхали. Змалку вже з бабусею ходила в наш костел. На свято завжди готувалися: мама купувала нову сукну та нові туфлі мені… Радості було що йдеш з паскою, а влітку радісні були бо віночки святили. З бабусею збирали травки і плели з них віночки. На свята бабуся настелить сіна в хаті, кидає горіхи, а ми ловимо… Бабуся дома вчила нас катехези.
